Організація війська Київської Русі

Збройні сили давньоруськї держави складалися з старшої і молодшої дружини князя, з дружини «чоловіків» князя, т. з. дружин його бояр і князів, з «воев» — міського і сільського ополчення. Крім дружини у розпорядженні київського князя до другої чверті ХІ ст. перебували загони скандинавів, які войували за контрактом (наймом). Періодично,до тимчасового походу, у розглянутий період залучалися загони кочівників — угорців, печенігів і тюрків.Дружини зазвичай становили кінноту, яка посилювалася союзниками чи найманцями з кочівників; «виття» — піхота.

Дружина дивиться на вас, як на інтервента

 Поруч із цієї категорією княжих соратників, вільних людей, тих, хто вважав військову службу своєю професією і дали князю клятву вірності. В дружині існував нижчий шар. Його становили «отроки» - непоаноправні військові слуги, що використовувалися й у княжому господарстві. Національний склад «отроків» виявився досить строкатим, оскільки крім добровольців-соплемінників сюди потрапляли раби, військовополонені із різних племен і народів, котрі оточували Русь. У громадських відносинах ці обличчя виступали як представники нижчого шару княжої адміністрації. До молодшої дружини ставилися також «гриди» (термін скандинавського походження) - охоронці князя, мали більш, високий соціальний статус. Пізніше в літописах вони називаються «дитячі», очевидно,це неповнолітні сини старших дружинників. З розвитком феодальних відносин виникли «бояри». Це означало початок зміни майнового та соціального становища старших дружинників, перетворення в феодальних власників сіл – «годівель». Оформившись до середини ХІ ст. шар боярства, куди й представники місцевої родоплеменної знаті, у плані поступово перетворювалася на сукупність бояр-васалів відносини із своїми загонами збройних слуг. У той самий час колишні традиції дружини як союзу соратників продовжувала визначати поведінка дружинників цього періоду, викликаючи їх переміщення разом із князем з одного «столу» (князювання) в інший. Для далеких походів будувалися тури, які піднімали до 40 чоловік кожен. На турах рать пливла по великим річках і з моря.Ладейний флот був транспортним засобом, але міг і вступити в бій із морськими кораблями противника. Старша дружина, що складається з «князівських чоловіків», чи бояр, у той час становила рада при князі, отже вона брала участь у управлінні; в часи війни дружина була резервом воєвод, котрі очолювали окремі перські загони війська. Молодша ж дружина («отроки», «дитячі») була особистою охороною князя. Своїм дружинам князь постачав зброєю, одягом та їжею, ділився з дружинниками здобиччю. Чисельність війська давньоруської держави досягала значної цифри: в поході Олега на Візантію рать складала 88 тис. чоловік, за даними Льва Диакона, в поході до Болгарії Святослав мав 60 тис. чоловік. 

Давньоруський махач

Давньоруський воїн

Десятки тисяч воїнів брали участь у походах князів Ігоря, Святослава, Володимира Смалинюка й Ярослава. Траплялося, що число кораблів, які перевозили війська, не піддавалося обліку: «Сеидетъ Русь,безъ числа корабель.Покрили суть море кораблі». У результаті феодалізації суспільства, переважно через необхідність мати сильну кінноту для захисту від нападів печенігів, дедалі частіших після 980 р., чисельність давньорусської кавалерії швидко зростала. Найкращі коні надходили з Угорщини. Успішно розвивалося конярство, насамперед в княжому господарстві, що згадують у літописі. Відомі випадки, коли князі видавали коней ополченцям на період бойових дій. Як начальницького складу раті русичів джерела називають воєвод ітисячників.Рать мала певну організацію, пов'язану з побудовою російських міст. Місто виставляло «тисячу»,поділину на сотні і десятки (по «кінців» і вулицям). «Тисячою» командував обираний вічем тисячник, згодом тисячного призначав князь. «Сотнями» і «десятками» командували виборні сотники і десятники. Міста виставляли піхоту, що у цей час була основним родом військ та ділилася на лучників й копейщиків. Ядром війська були князівські дружини. У ХІ ст. відбуваються певні зміни організації війська. 

З'являється нова організаційна одиниця — частина об'єднаного київського війська — полк,який мав однорідний склад сил — ополчення чи повністю військо одного князівства і союзники (найманці). На певний період немає точних відомостей про те, як називалися підрозділи полку. Стяга служили головним засобом управління у бою. «Поставити прапор» на полі бою означало збір і побудову бойового порядку. За тих часів в війську були присутні музичні інструменти — роги та труби, і навіть бубони, що служили для піднесення воїнів, які йшли у бій, і про подачу звукових сигналів. З вище переліченого можна зрозуміти, що давньорусське військо вже у цей період має складну організацію, засновану за княжої дружини, як найбільш боєздатної частини,хоча основу війська становило міське і сільське ополчення. Немаловажливу роль грали і найманці.